Історія Ніжина!!!
Ще 1078 року, як подає літопис, київські князі били-ся за чернігівський стіл "на Нежатиній Ниві" - можли-во, це і була місцевість, де виросло сучасне місто Ні-жин. Іпатіївський літопис під 1147 роком згадує місто Уненеж. Сучасна назва Ні-жин відома з 1514 року.
Численні історичні дже-рела свідчать про участь ніжинців у селянсько-козаць-ких повстаннях початку XVII століття. У червні 1648 року війська Богдана Хмель-ницького визволили Ніжин від польсько-шляхетського панування. Відтоді по 1782 рік місто було адміністрати-вним центром найбільшого на Україні Ніжинського пол-ку. Його козаки брали участь у Переяславській раді 1654 року, в антифеодальних пов-станнях, керованих М. Пуш-карем (1658 р.), І. Богуном (1659 р.). А 1663 року в Ні-жині відбулася Чорна рада для обрання гетьмана Ліво-бережної України, і тоді ж північна частина полку в складі десяти сотень увій-шла до новоствореного Стародубського полку. Ніжинці разом із московськими стрільцями ходили на Криму 1687 і 1689 роках, на Азов (1695-1696 рр.), билися зі шведами під час Північної ві-йни (1700-1721 рр.). Отже, вирувало військово-політич-не життя тут протягом деся-тиріч.
У другій половині XVII століття Ніжин, згідно зі статусом полкового міста, забудовувався цегляними спорудами. У 1668 році зве-дено мурований і величний новий Миколаївський собор. Могутній, спрямований вго-ру центричний об'єм спору-ди заввишки 55 метрів, із щі-льно стуленими п'ятьма ба-нями, став в українській барокковій архітектурі прото-типом мурованих хрещатих п'ятибанних храмів. Він пов-ністю відтворює в цеглі звич-ні прийоми народного де-рев'яного зодчества. Особли-ва, парадна роль споруди підкреслена і в інтер'єрі, де обабіч головного входу вла-штовано на підвищенні спе-ціальні лоджії для полкової старшини. Домінуюче поло-ження собору в міській забу-дові і досі лишилося поза конкуренцією, хоча громад-ський центр змістився на ін-шу площу. Головна вісь за-будови пройшла від ринку вздовж Остра.
Пам'ятником важливим історичним подіям став со-бор Благовіщенського мо-настиря (1702-1716 рр.), неподалік Миколаївського. Споруджували його за мит-рополита Київського і Гали-цького, місцевого уроджен-ця Стефана Яворського, спо-движника Петра І, і присвя-тили перемозі над шведами під Полтавою. В архітектурі Благовіщенського собору, по-будованого за проектом мос-ковського зодчого Г. І. Устинова, присутні і суто росій-ські елементи - постановка бань по кутах споруди, і місцеві прийоми- ті ж самі спеціальні яруси-лоджії для знаті. С. Яворський за-повідав монастирю власну величезну бібліотеку рідкіс-них книг і просив "собор весь малеванием украсити", що й було виконано. Реставра-тори прагнуть повернути інтер'єру давній розпис (1722 р.), що суцільно вкри-вав стіни й склепіння.
Колишнє монастирське подвір'я в міській забудові обмежене скромним корпу-сом келій (XVIII ст.), пере-критих гарним склепінням, з глибокими підвалами і кра-мницями. Ченці не відстава-ли від ніжинських купців у торговельній справі.
Ще з другої половини XVII сторіччя Ніжин стає на довгий час одним з найбіль-ших торговельних центрів Лівобережжя. Розташова-ний на роздоріжжі важли-вих торгових шляхів, він швидко набуває великого економічного значення, від 1625 року користуючись маг-дебурзьким правом. На ні-жинські ярмарки з'іжджалася сила-силенна народу, і міс-цеві чумаки привозили сіль з Криму, тараню з Дону, а туди одвозили славнозвісні ніжинські огірки, по які й Потьомкін присилав до Ніжина спеціальних гінців. Вище згадуваний О. Ф. Шафонський наприкінці XVIII сто-річчя у своєму "Чернігів-ського намісництва топогра-фічному описі" зазначав, що в Ніжин привозили з Москви й Сибіру хутра, шуби, ману-фактуру, з Астрахані й Ца-рицина - червону рибу й ік-ру, з Гданська - тонкі гол-ландські, французькі, англій-ські сукна та шампанське ви-но, з Кенігсберга - атлас, оксамит, панчохи, батист, полотна, хустки, з Лейпціга - саксонську порцеляну й галантерею, з Туреччи-ни - шовк, кумач, ладан, тютюн, сап'ян, мило, з Угор-щини й Молдавії - вина, чорносл ив, волоські горіхи то-що. Річний обіг ніжинських ярмарків становив тоді бли-зько одного мільйона карбо-ванців, що було дуже ви-соким показником для тих часів.
Та чи не найбільше про-цвітали тут у торгівлі вихідці з далекої Греції, гнані в XVII сторіччі з дому національно-релігійними утисками поневолювачів-турків в інші християнські землі, зокрема й на Україну. Богдан Хмель-ницький запросив греків-купців до Ніжина і спеціаль-ним універсалом 1657 року надав їм великих пільг у тор-гівлі, підтверджуваних потім усіма наступними гетьмана-ми й царями. 1675 року гре-цькі купці заснували тут свою колонію. Не володіючи спершу українською мовою, греки мали власний магіст-рат, суд, церкву, братство, школу.
Будинок грецького магі-страту (1785р.) можна огля-нути на вулиці Гребінки. Це - зовні звичайна, двопо-верхова міщанська кам'яни-ця із залишками кованих га-ків і ґрат у вікнах. Але досить дивні, своєрідні наличники вікон першого і другого поверхів перейняті з далеких країв. Трошки далі по тій же вулиці біліє грецька Михай-лівська церква (1719- 1729 рр.) - дуже незвичай-на, архаїчна за типологією мурування пам'ятка. Тридільна й однобанна, з оригі-нальним вирішенням скле-пінь, з характерними, вели-кого виносу карнизами й білими, майже позбавлени ми пишних оздоб, стінами церква нагадує архітектуру сонячних Балкан.
За монументальними, на-браними з довгих, списопо-дібних стержнів ґратами, що оточували колись подвір'я грецького монастиря, милує око ще одна пам'ятка. Це - грецька церква Всіх Святих (1780-ті рр.), побудована первісно за такою ж схемою,що й Михайлівська, але біль-ша за розмірами і оздоблена наприкінці минулого століт-тя гарними класичними пор-тиками доричного ордера. Спаровані колони несуть антаблемент з трикутним фрон-тоном; кути центрального об'єму оздоблено тричвертними колонами. Високий, прикрашений ордерною си-стемою барабан з видовже-ними, характерного в класи-цизмі малюнка вікнами на-дає інтер'єру відчуття прос-тору й урочистості, посилене спокійним, рівним освітлен-ням. На жаль, втрачено грець-ку дзвіницю - колись най-вищу в усьому Ніжині споруду.
А зі сходу, майже впри-тул до колишнього грецького монастиря, мурована брама з навдивовиж гарними ґрат-частими воротами й хвірт-кою веде на подвір'я Троїць-кої церкви (1733р.). Перебу-дована із поширеного на Україні типу однобанних храмів, Троїцька церква на-прикінці минулого століт-тя прибрала рис неокласициз-му - з високою дзвіницею під шпилем, вишуканим оз-добленням. Робота по рекон-струкції увічнена в ажурно-му написі, закомпонованому в грати огорожі: "При старо-сти Буренко. 1888".
Через дорогу від цієї ого-рожі - колишня грецька школа, побудована понад двісті років тому. Цей навча-льний заклад виховав свого часу не тільки вихідців з да-лекої Греції та їхніх нащадків, але й відомого українського і російського історика М. М. Бантиш-Каменського (1737- 1814 рр.), українського пи-сьменника, церковного і культурного діяча Г. Кониського (1717-1795 рр.). У бібліотеці школи були венеціан-ські видання 1504 року риторичних творів Демосфена, видання XVI століття творів Платона, Гомера, Софокла...
Продовжимо подорож вулицями Ніжина.
На вулиці Гоголя знахо-диться ще один, характерний для Ніжина центричний храм - колишня церква Іоанна Богослова (1752 р.). Хрещата в плані, однобанна й компактна, церква постав-лена на підкліть - нижню, "теплу" церкву. За об'ємно-просторовим вирішенням во-на належить до різновиду тетраконхових будівель. Гарні пропорції споруди підкресле-но струнким, пірамідальним силуетом з видовженим сві-тловим барабаном, стрима-ними оздобами в дусі пізньо-го українського барокко. Фа-хівці вбачають у цій пам'ятці риси творчості І. Г. Григоровича-Барського.
Якщо пройти далі на за-хід вулицями Гоголя та Карла Маркса, можна побачити ще одну, дуже схожу за ти-пом на Іоанно-Богословську, церковну будівлю. Це - Вве-денський собор колишнього однойменного жіночого мо-настиря, побудований 1775 року на місці згорілого дерев'яного. Тут відсутній нижній ярус - підкліть, але на прямокутних раменах є півкруглі абсиди, криті конхами. Так само, як і в Іоанно-Богословській церкві, в цеглі виконано тонко профільова-ні й оштукатурені тяги й на-личники. Лише барабан не круглий, а восьмериком. На-вкіс од собору - цегляна, споруджена пізніше, трияру-сна дзвіниця (1814 р.). Обидві пам'ятки потребують ре-став- рації.
У Ніжині можна побачи-ти ще дві цікаві будівлі зна-йомого вже по Лемешах і Глухову тетраконхового ти-пу. Одна з них розміщена на вулиці Подвойського, на ста-рій церковній садибі. Це - Покровська церква (1765 р.), що зовні збереглася майже в первісному вигляді, з дещо навіть суворими рисами чи-стої конструкції, без зайвих прикрас. Впритул до західно-го фасаду на початку XIX століття прибудовано на-прочуд гарну двох'ярусну дзвіницю в дусі стилю ампір. її оздоблено майстерно ви-конаними чотириколонними портиками й трикутними фронтонами з чітким ритмом зубчиків. Ансамбль, що утво-рився, дає наочне уявлення про зміни стилів, смаків.
А поруч стоїть, мало схожа через пізніші прибудови на храм, Миколаївська церква (XVIII ст.) - зального ти-пу, з великими, обрамовани-ми гарними наличниками вікнами.
Ще одну тетраконхову церкву - Воздвиженську (1775 р.) можна побачити на вулиці Щорса. Там теж до майже кубічного основного об'єму прилучаються з чоти-рьох боків абсиди, а дзвіни-ця, поставлена досить оддалік, з'єднана із основним яд-ром довгим залом.
Допитливий турист від-шукає в Ніжині і однобанну церкву Василя (XVIII ст.), і руїни Спаської (1757 р.) та Вознесенської (1805 р.) церков.
Крім культових споруд, у місті збереглося чимало пам'яток часів розквіту тор-гівлі - мальовничі кам'яни-ці з кованими дверима й ві-конницями - більш ранні, крамниці з мезонінами й просторими торговель-ними залами - пізніші, та ще - криті масивні рундуки і класицистичні павільйони на широкій базарній площі, де й досі вирує у базарні дні ніжинський ринок. Одна з будівель на базарі - давня замкова Богоявленська цер-ква (1721 р.) - невпізнанна через втрати.
Старовинні земляні вали, що краями спиралися в бере-ги Остра, ще наприкінці XVIII сторіччя стали затіс-ними для зростаючого міста. Отож коли на початку XIX століття український помі-щик, князь Олександр Ан-дрійович Безбородько, вико-нуючи волю померлого бра та Іллі Андрійовича, почав будувати Ніжинську гімна-зію вищих наук, місцем для останньої було обрано сади-бу Безбородьків на лравому березі Остра. Річку в межах міста перетворили на канал (1809-1812 рр.), і новий де-рев'яний міст, названий зго-дом Ліцейським, єднав оби-два береги.
Місцеві школи здавна славилися високим рівнем викладання наук (першу школу відкрито ще 1687 ро-ку), і новий імпульс слави Ніжина збігається з появою цього закладу.
( Головний навчальний кор-пус будував (1805-1817 рр.) академік архітектури А. І. Рус-ка, і 1820 року відбулося уро-чисте відкриття гімназії, за статутом прирівняної до уні-верситету. На той час неба-гато було таких закладів у Росії: Царськосельський (Пе-тербург) та Рішельєвський (Одеса) ліцеї. А ніжинський не раз змінював назву: Фізико-математичний ліцей (1832 р.), Юридичний ліцей (1840 р.), Історико-філологічний інститут князя Безбородька (1875 р.), Інститут народної освіти (1920 р.), нарешті - Педагогічний ін-ститут (1934 р.). Нині це - Ніжинський державний пе-дагогічний інститут імені М. В. Гоголя.
Старий корпус поставле-но "покоєм", тобто літерою "П" у плані, головним фаса-дом на схід. Сонячні промені ефектно грають світлотінню довгої колонади тоскансько-го ордера, яка з'єднує бічні ризаліти, що відповідають бічним крилам плану. Риза-літи увінчано трикутними фронтонами з тонким ліплен-ням рослинного орнаменту в тимпані. Високі вікна на де-сять шибок надають споруді холодного й казенного ви-гляду, який посилюється від-сутністю будь-яких архітек-турних прикрас на видовже-них бічних фасадах.
Лунка тиша довгих кори-дорів, високі білі двері клас-них кімнат жваво нагадують суворий характер подібних закладів першої половини минулого століття. Водночас тут надто живим уявляється давній дух Школи в широко-му розумінні цього слова, тої Школи, що була в житті у кож-ного з нас, тої, нарешті, Школи, яка дала стільки ві-домих імен. Ніжинську гі-мназію (під такою назвою) закінчило близько ста чоло-вік, а серед них письменни-ки М. В. Гоголь, Н. В. Кукольник, Є. П. Гребінка (в Ні-жині він написав відомі тепер на весь світ рядки романсу "Очи черные"), В. М. Забіла, О. С. Афанасьєв-Чужбинський, художник А. М. Мокрицький, громадський діяч В. В. Тарновський. Фізико-математичний ліцей готував офіцерські кадри, і серед йо-го випускників були етногра-фи М. М. і К. М. Сементовські, вчені-інженери Д. І. Жу-равський, П. І. Собко та інші. З юридичного ліцею вийшли поет-демократ Ф. К. Богушевич, байкар Л. І. Глібов та поет і перекладач М. В. Гербель. Пізніше в історико-філологічному інституті вчили-ся історики М. С. Державін, М. Н. Петровський, філолог Ю. Ф. Карський, педагог і вчений М. Ф. Даденков, мо-вознавець І. М. Кириченко, літературознавець В. І. Рєзанов та інші. Чимало слав-них імен і викладачів-ніжинців можуть прикрасити ці рядки...
У головному корпусі пе-дагогічного інституту містя-ться картинна галерея, скла-дена з творів мистецтва XIV-XX століть, і музей М. В. Гоголя. А в централь-ному сквері при вулиці Гого-ля в оточенні старовинних чавунних ліхтарів з ланцюга-ми стоїть перший в Росії па-м'ятник М. В. Гоголю, споруджений за проектом П. П. За-біли ще 1881 року. На п'єдесталі викарбувано слова письменника: "...Определено мне чудной властью... ози-рать жизнь сквозь видный миру смех й незримые, неведомые ему слезы!"
У Ніжині народився і провів дитячі роки видатний мореплавець, капітан першо-го рангу Юрій Федорович Лисянський (1773-1837 рр.), який у 1803-1806 роках разом із І. Ф. Крузенштерном здійснив на кораб-лях "Надежда" і "Нева" пе-рше в Росії кругосвітнє пла-вання. Російському Магеллану встановлено пам'ятник-погруддя на вулиці Гоголя недалеко від будиночка, де він народився.
До Ніжина приїздив Т. Г. Шевченко. На ніжинській сцені грали видатні ук-раїнські актори М. К. Заньковецька, П. К. Саксаганський, М. К. Садовський, М. Л. Кропивницький. Тут пройшли юнацькі роки ака-деміка О. О. Богомольця, дитячі роки конструктора перших космічних кораблів С. П. Корольова.
Продовжимо прогулянку вулицями Ніжина. Серед численних пам'я-ток архітектури початку XX століття привертає увагу бу-динок колишньої електро-станції, спорудженої непода-лік річки Остер у 1914-1916 роках. Автор цікавої спору-ди, відомий художник і архі-тектор О. Г. Сластіон надав фасадам характерних рис української народної архі-тектури: вежа з заломами й широко звисаючим дахом, полив'яні керамічні ,вставки в дусі народної орнаментики тощо.
Новітня історія нашої Батьківщини також втілена в пам'ятниках Ніжина. Ме-моріальна дошка на фасаді одного з будинків по вулиці Гоголя нагадує, що в січні 1919 року тут розміщувався штаб Таращанського полку під командуванням В. Н. Бо-женка. В сквері при вулиці Гоголя полум'яніє червоним каменем стела з написом: "Вічна слава працівникам ні-жинської міліції, які віддали своє життя в боротьбі за Ра-дянську владу".
Тяжкі випробування ви-пали на долю Ніжина в роки Великої Вітчизняної війни. Восени 1941 року в районі міста точилися важкі обо-ронні бої.
А під час тимчасової гі-тлерівської окупації в місті діяли партизанські загони та підпільна комсомольсько-молодіжна організація, очо-лювана сліпим 25-річним ад-вокатом комуністом Яковом Батюком. Посмертно йому присвоєно високе звання Ге-роя Радянського Союзу, а в центрі міста встановлено пам'ятник-погруддя. Непо-далік - скромний пам'ятник героїні-льотчиці Любові Губіній, уродженці Ніжина, яка загинула в повітряному бою 1943 року.
На честь визволителів мі-ста від німецько-фашист-ських загарбників встанов-лено кілька пам'ятників і обелісків на братських мо-гилах. А на вулиці Шевчен-ка - обеліск на могилі Ге-роя Радянського Союзу стар-шого лейтенанта С. П. Мо-хового, поруч - пам'ятник - танк "Т-70" на честь гвардії майора І. Л. Хайтовича.
Про багату, на події та імена історію Ніжина, його сьогоднішній день розпові-дає експозиція Ніжинсько-го краєзнавчого музею, що розмістився у старовинному особнячку на вулиці Якова Батюка.
На головну сторінку
